Історія справи

Постанова ВССУ від 04.02.2026 року у справі №522/3119/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 522/3119/18

провадження № 61-17536св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів:

Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Дерев`янко Ірина Олександрівна, та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицький Олександр Олександрович,

на постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В.,

у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_5 (далі - позивачка)

до

відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області Демченка Сергія Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 (далі - ТОВ «Кей-Колект», державний реєстратор, відповідачі)

треті особи: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_7 (далі - ПАТ «УкрСиббанк», треті особи),

про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі, витребування майна,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У лютому 2018 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів за участі третіх осіб про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі, витребування майна.

2. Представники відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заперечували проти задоволення позовних вимог. Представник відповідача ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову. Представники відповідачів

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову.

3. Суд першої інстанції у позові відмовив.

4. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині вимог про витребування майна скасував і в цій частині позов задовольнив. В іншій частині рішення районного суду змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови.

5. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Дерев`янко І. О., оскаржили постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказали те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.

6. ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицький О. О.,оскаржила постанову апеляційного суду в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.

7. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),

у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

8. Позов обґрунтований так:

- 01 листопада 2006 року між позивачкою та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11068914000, відповідно до пункту 1.1 якого позивачка отримала кредит у розмірі 210 000 дол. США, що еквівалентно 1 060 500 грн на час укладення правочину;

- 01 листопада 2006 року на забезпечення кредитного договору між позивачкою та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Ситніковою Ю. Д., предметом якого визначено квартиру АДРЕСА_1 ;

- 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки;

- у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору

ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Малиновського районного суду м. Одеси

з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який було залишено без розгляду ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2013 року у справі

№ 521/2722/13-ц;

- на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 07 вересня 2017 року, винесеного державним реєстратором, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за

ТОВ «Кей-Колект» на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія і номер № 0530000246378, виданого 06 квітня 2016 року, видавник Київ ЦОКК5; вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, серія і номер № 731914/F24, виданої 06 квітня 2016 року, видавник ТОВ «Кей-Колект»; іпотечного договору серія та номер № 5382, виданого 01 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д.; договору відступлення права вимоги, серія та номер: 5207-5208 від 12 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Є. В.; договору факторингу, серія та номер: 1 від 12 грудня 2011 року, виданого ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект»; виписки з Додатку № 1 до договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року № б/н, видавник ТОВ «БТІ Одеса»;

- 28 лютого 2018 року квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 116,6 кв. м відчужена ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_2 , яка провела її реконструкцію та поділ на чотири квартири:

№ 28 (загальна площа 29,8 кв. м), № 28а (загальна площа 70 кв. м), № 28б (загальна площа 36,1 кв. м), 28в (загальна площа 37,1 кв. м) ;

- 29 березня 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- 24 квітня 2018 року право власності на квартиру № 28 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу;

- 27 квітня 2018 року право власності на квартиру

АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу;

- 30 липня 2017 року до державного реєстру нерухомого майна внесено запис про поділ квартири АДРЕСА_1 та змінено її загальну площу з 70 кв. м до 42,9 кв. м;

- 11 жовтня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу;

- 30 жовтня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу;

- вказаний правочин щодо набуття права власності на квартиру має бути визнано недійсним, оскільки за договором факторингу не може бути відступлена вимога, пов`язання із отриманням від боржника будь-яких благ

у натуральній формі, окрім того, всупереч вимог статті 35 Закону України

від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), ТОВ «Кей-Колект» не було надано державному реєстратору, доказів на підтвердження отримання боржником/іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, така вимога їй не надсилалась взагалі та не отримана нею;

- крім того, позивачка зазначила, що відповідно до статті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірне нерухоме майно не може бути звернено стягнення.

9. Враховуючи викладене, остаточно сформувавши позовні вимоги, позивачка просила:

- визнати недійсним вчинений ТОВ «Кей-Колект» правочин щодо набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 12052406 від 04 вересня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36949480 від 07 вересня 2017 року, винесеного державним реєстратором на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки від 01 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д. та зареєстрованого за №5382;

- застосувати наслідки недійсності правочину та повернути у її власність квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 36949480

від 07 вересня 2017 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект»;

- скасувати запис в державному реєстрі прав власності про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за № 12052406

від 04 вересня 2017 року;

- витребувати на користь позивачки у ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати на користь позивачки у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати на користь позивачки у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати на користь позивачки у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2021 року у позові відмовлено.

11. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з такого:

- відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та

ОСОБА_3 є добросовісними набувачами;

- позивачкою не надано достатніх доказів належного виконання умов кредитного договору, тому не спростовано наявність підстав для передбаченого іпотечним договором, позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки;

- договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 відповідає вимогам законодавства, чинного на день його укладення, встановлена воля позивачки на вибуття спірного нерухомого майна з її власності, що унеможливлює його витребування.

IV. Короткий змістпостанови апеляційного суду

12. Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу позивачки задоволеночастково.

Рішення районного судув частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна скасовано, позов вцій частині задоволено.

Витребуванона користь позивачкиу ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 .

Витребуванона користь позивачкиу ОСОБА_4 квартиру

АДРЕСА_1 .

Витребуванона користь позивачкиу ОСОБА_6 квартиру

АДРЕСА_1 .

Витребуванона користь позивачкиу ОСОБА_12 квартиру

АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення районного суду змінено, викладенойого мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

13. Апеляційний суд задовольнивши позовну вимогу про витребування майна, виходив з такого:

- іпотекодержателем не надано доказів на підтвердження факту надсилання і отримання іпотекодавцям/боржником письмової вимоги іпотекодержателя у 30-денний строк до звернення за державною реєстрацією права власності на підставі договору іпотеки;

- доказів на підтвердження вручення вимоги позивачці про усунення порушень основного зобов`язання, серії та номер: 731914/F24, видане

06 квітня 2016 року, видавник ТОВ «Кей - Колект», на ім`я ОСОБА_5

у іншу дату чи отримання взагалі судам не надано;

- державна реєстрація права власності на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» за неподання для цього передбачених пунктом 61 Порядку № 1127 документів проведена державним реєстратором без дотримання статей 9 та 15 Закону України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), тому рішення зазначеного суб`єкта є протиправним;

- вимога про витребування майна є належним та ефективним способом захисту на відміну від заявлених позовних вимог про визнання недійсним правочину, застосування наслідків його недійсності та скасування запису про державну реєстрацію права власності;

- державний реєстратор є неналежним співвідповідачем.

V. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

14. У касаційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Дерев`янко І. О., просять оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

15. Касаційна скарга відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Дерев`янко І. О., мотивована такими обставинами:

- апеляційний суд порушив вимоги статей 265 374 382 ЦПК;

- суд апеляційної інстанції не закрив провадження в частині вимог про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі, не обґрунтував яким чином відповідачі порушили права позивачки;

- апеляційним судом в постанові не зазначено, якими правовстановлюючими документами підтверджено право власності позивачки на витребувані квартири відповідачів та в чому полягає незаконність набуття права власності відповідачами на новостворене нерухоме майно;

- суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення позивачки до компетентних органів на дії державного реєстратора, який на її думку не мав достатніх підстав для реєстрації права власності нерухомості за відповідачами;

- посилання апеляційного суду на Наказ Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958 «Про затвердження нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень» (далі - Наказ

№ 958) щодо неможливості вручення вимоги про усунення зобов`язання в той же день, в який воно було відправлено є формальністю, бо ніде не зазначено, чи мало місце відправлення доставкою до адресата;

- законодавство України станом на час укладення договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1 та реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру не передбачало обов`язку для сторін договору факторингу доводити реальність його виконання перед органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно;

- суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відсутні індивідуальні ознаки майна, яке перебуває у відповідачів та яке позивачка просить витребувати, а також докази, що таке майно належить позивачці;

- апеляційний суд не надав правову оцінку щодо відшкодування вартості придбаних квартир відповідачами як добросовісним власниками;

- апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16, Верховного Суду від 27 серпня 2019 року у справі

№ 925/366/18, Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-979цс15.

16. У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицький О. О., просить оскаржуване судове рішення в частині вимог про витребування квартири № 28-б у ОСОБА_4 скасувати, в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

17. Касаційна скарга відповідача ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицький О. О., мотивована такими обставинами:

- апеляційний суд не звернув увагу, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірної квартири № 28 б , яка ніколи не належала позивачці, тому до цього об`єкта нерухомого майна не можуть бути застосовані положення статей 216 388 389 ЦК;

- також суд апеляційної інстанції не перевірив, щоналежна ОСОБА_4 квартира № 28 - б не відповідає індивідуальним ознакам квартири

АДРЕСА_1 , яка раніше належала позивачці та на яку звернув стягнення ТОВ «Кей-Колект», зареєструвавши за собою право власності;

- апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року

у справі № 907/50/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19,

від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 23 жовтня 2019 року

у справі № 922/3537/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19,

від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/6211/14, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15,

від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 08 грудня 2022 року

у справі № 352/1690/16.

VІ. Рух справи в суді касаційної інстанції

18. 24 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Дерев`янко І. О.,подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.

19. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.

20. Ухвалою Верховного Суду від 24березня 2025 року продовжено відповідачам строк на усунення недоліків касаційної скарги.

21. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Дерев`янко І. О., відмовлено

у задоволенні їх клопотання про зупинення виконання постанови апеляційного суду.

22. 20 березня 2025 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицький О. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.

23. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху.

24. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2025 року поновлено

ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, відмовлено у задоволенні її клопотання про зупинення дії постанови апеляційного суду.

25. 05 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

26. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

VІІ. Фактичні обставини, встановлені судами

27. 01 листопада 2006 року між АТ «УкрСиббанк» та позивачкою укладено договір про надання споживчого кредиту № 11068914000, відповідно до пункту 1.1. якого позивачка отримала кредит у розмірі 210 000 дол. США, що на час укладення правочину еквівалентно 1 060 500 грн.

28. На забезпечення кредитного договору між його сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д. Предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1 .

29. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.

30. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору

ТОВ «Кей-Колект» звернулось до Малиновського районного суду м. Одеси

з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2013 року у справі № 521/2722/13-ц залишено без розгляду.

31. 07 вересня 2017 року державним реєстратором зареєстровано право власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою реєстрації права власності зазначено: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія і номер

№ 0530000246378, видане 06 квітня 2016 року, видавник Київ ЦОКК5; вимога про усунення порушень основного зобов`язання, серія і номер № 731914/F24, видана 06 квітня 2016 року, видавник ТОВ «Кей-Колект»; іпотечний договір серія та номер № 5382, виданий 01 листопада 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Ситніковою Ю. Д.; договір відступлення права вимоги, серія та номер:

5207-5208 від 12 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Є. В.; договір факторингу, серія та номер: 1 від 12 грудня 2011 року, виданий

ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект»; виписка з Додатку № 1 до договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року № б/н, видавник «ТОВ «БТІ Одеса».

32. 28 лютого 2018 року спірна квартира, загальною площею 116,6 кв. м, відчужена ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_2 , яка провела реконструкцію та її поділ на чотири частини: квартири № 28 (загальна площа 29,8 кв. м), 28-а (загальна площа 70 кв. м), 28-б (загальна площа 36,1 кв. м) та 28-в (загальна

площа 37,1 кв. м) та 29 березня 2018 року зареєструвала за собою право власності на квартиру

№ 28-а. 33 . 24 квітня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 29,8 кв. м) зареєстровано за

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

34. 27 квітня 2018 року право власності на квартиру № 28-б (загальна площа 36,1 кв. м) зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу.

35. 30 липня 2017 року до державного реєстру нерухомого майна внесено запис про поділ квартири АДРЕСА_1 та змінено її загальну площу з 70 кв. м до 42,9 кв. м.

36. 11 жовтня 2018 року право власності на квартиру

АДРЕСА_1 (загальна площа 37,1 кв. м) зареєстровано за

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.

37. 30 жовтня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу.

38. Згідно з пунктом 5.1 іпотечного договору від 01 листопада 2006 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 , сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, передбаченого статтями 26, 37 Закону № 898-IV.

VІII. Позиція Верховного Суду

39. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7), Верховний Суд зазначає таке.

Характер правовідносин

40. Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені обставини справи підтверджують, що спір у позивачки виник з ТОВ «Кей-Колект» та подальшими власниками спірного нерухомого майна з приводу порушення ними права власності позивачки на квартиру внаслідок дій

ТОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права (див. пункти 8-9).

41. У цій справі для захисту своїх прав позивачка заявила такі вимоги (див. пункт 10):

- визнання недійсним вчиненого ТОВ «Кей-Колект» правочину щодо набуття права власності на квартиру;

- застосування наслідків недійсності правочину та повернення у її власність квартири;

- визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на квартиру;

- скасування запису в державному реєстрі прав власності про право власності на квартиру;

- витребування на користь позивачки у ОСОБА_1 квартири

АДРЕСА_1 ;

- витребування на користь позивачки у ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 ;

- витребування на користь позивачки у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 ;

- витребування на користь позивачки у ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог про визнання недійсним правочину,застосування наслідків недійсності правочину та повернення квартири, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі прав власності

42. Верховний Суд звертає увагу, що нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (стаття 386 ЦК). Зокрема право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред`явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжно речово-правових засобів захисту, у формі пред`явлення позову про визнання права власності тощо.

43. Відповідно до норм статей 16 391 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

44. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

45. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

46. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким,

а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

47. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі

№ 925/642/19).

48. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

49. Щодо особливостей способів захисту прав власника, необхідно звернути увагу, що власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

50. Такий підхід Верховного Суду є сталим, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи (див., наприклад, відповідну постанову Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

51. Далі Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц).

52. Вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та державної реєстрації права з припиненням відповідного речового права не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним нерухомим майном, а тому така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 707/252/22).

53. Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 910/3419/22 вказував, що:

судове рішення про витребування нерухомого майна як такого, право на яке зареєстроване двічі, є підставою як для закриття розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно, так і для перенесення з розділу, який підлягає закриттю, до розділу, який залишається, відомостей про права на це нерухоме майно, крім права власності (пункт 56);

скасування державної реєстрації права власності відповідача та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можуть становити зміст окремих позовних вимог (пункт 57).

54. Отже, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК.

55. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

56. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

57. З огляду на викладене, апеляційний суд, відмовивши у позові в частині вимог про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину та повернення квартири, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі прав власності, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка, звернувшись з цими вимогами, обрала неефективний спосіб захисту, застосування якого не призведе до поновлення її прав, оскільки особа, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, може захищати свої права шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин).

58. Отже, заявлені позивачкою такі вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки навіть у разі їх задоволення потребуватимуть додаткових заходів судового втручання.

59. За встановлених судами конкретних обставин цієї справи апеляційний суд обґрунтовано відмовив в позові в частині вимог про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину та повернення квартири, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі прав власності, у зв`язку з чим постанову апеляційного суду в цій частині належить залишити без змін.

Щодо пред`явлених вимог до державного реєстратора

60. Cуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК).

61. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК У. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

62. У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі

№ 752/3612/19 вказано, що: «позивач заявив вимогу про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа - іпотекодержатель, за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .[...] Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. Отже, позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ «Альфа-Банк» як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку. Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб`єктному складу судового процесу та вирішив спір до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що саме він має бути відповідачем у цій справі. Висновки апеляційного суду, що позов заявлено до державного реєстратора як належного відповідача є помилковими».

63. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань

і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (див., наприклад, постанови від 14 листопада 2018 року

у справі № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

64. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір у позивачки виник саме з ТОВ «Кей-Колект» та подальшими власниками спірного нерухомого майна з приводу порушення ними права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.

65. Отже, апеляційний суд, змінивши рішення районного суду в цій частині, дійшов обґрунтованого висновку, що пред`явлені позивачкою вимоги не можуть бути звернені до державного реєстратора, якого позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі

у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений, тому постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора належить залишити без змін.

Щодо позовних вимог про витребування майна

66. Апеляційний суд встановивши, що іпотекодержателем не надано доказів на підтвердження факту надсилання і отримання позивачкою письмової вимоги іпотекодержателя у 30-денний строк до звернення за державною реєстрацією права власності на підставі договору іпотеки; державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект» за неподання для цього передбачених пунктом 61 Порядку № 1127 документів проведена державним реєстратором без дотримання статей 9 та 15 Закону

№ 1952-IV, тому у загальному дійшов правильного висновку про те, що витребування спірного майна є ефективним способом захисту прав позивачки та буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав та відповідно призведе до відновлення права позивачки, зокрема щодо оформлення прав на квартиру відповідно до вимог законодавства.

67. Разом з тим, апеляційний суд дійшовши таких висновків послався лише на те, що спірне майно вибуло з власності власника на підставі протиправних дій ТОВ «Кей-Колект без додержання норм чинного законодавства, зокрема не направивши позивачці письмову вимогу іпотекодержателя, що призвело допорушення права власності позивачки на квартиру.

68. Колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

69. Правила частини першої статті 388 ЦК стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада

2018 року у справі № 907/50/16).

70. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК майно не може бути витребуване в нього…Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року

у справі № 925/1351/19).

71. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року

у справі № 914/3224/16).

72. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. постанову Великої Палати від 14 грудня

2022 року в справі № 461/12525/15-ц).

73. Верховний Суд дійшов висновку, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням (див. постанову Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц).

74. У постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19).

75. У справі, що переглядається, апеляційний суд, задовольняючи вимогу про витребування майна, не звернув увагу на те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_3 майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо вона не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що добросовісний набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Проте сам лише запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача та не звільняє суд від обов`язку надання оцінки іншим доводам, які можуть свідчити про недобросовісність володільця нерухомого майна, тобто який знав або міг дізнатись про набуття ним майна всупереч закону.

76. Апеляційний суд не навів належних мотивів чому він витребовує спірне майно, не перевірив добросовісність набуття права власності

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , не надав зазначеному належної оцінки та наявним у справі доказам у їх сукупностістосовно їх добросовісності як набувачів спірного майна. Лише після встановлення добросовісності володільця нерухомого майна суди повинні дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном.

77. За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині вимог про витребування майна.

78. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК.

79. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК).

IX. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

80. Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

81. Оскаржуване судове рішення в частині вимог про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину та повернення квартири, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі прав власності та щодо пред`явлених вимог до державного реєстратора необхідно залишити без змін, що відповідатиме статті 410 ЦПК.

82. Оскаржуване судове рішення в частині вимог про витребування майна слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що відповідатиме статті 411 ЦПК.

83. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

84. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

В такому випадку розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 409 410 411 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Дерев`янко Ірина Олександрівна, та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Зубрицький Олександр Олександрович, задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року

в частині вимог про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину та повернення квартири, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності, скасування запису в державному реєстрі прав власності та щодо пред`явлених вимог до державного реєстратора залишити без змін.

3. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року

в частині позовних вимог про витребування майна скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко